Природні умови

РЕЛЬЄФ

Майже половину країни займають рівнини і низовини, найбільшою з яких є Північнофранцузька, або Паризький басейн. Друга велика низовина – Гаронська, або Аквітанська. У центрі країни знаходяться давні масиви з кристалічних порід, що утворилися понад 200 млн. років тому. Вони мають хвилясту поверхню зі слідами колишньої діяльності вулканів. На південь від центрального масиву височіють гірські хребти Альп – найвищі в Європі. На кордоні з Італією знаходиться гора Монблан, яка сягає заввишки 4807 м і утворює величезні льодовики площею до 2 тис. км². В Альпах чимало мальовничих озер, найбільше з яких – Женевське.

Ще одна гірська система – Піренеї – значно нижча від Альп. Вона простягнулася вздовж кордону з Іспанією. Тут знаходиться величезний льодовиковий цирк Гаварні – природне чашоподібне заглиблення з майже прямовисними стінами заввишки 400-5000 м, звідти вивергаються водоспади.

Широкий морський фасад, переважання рівнин і невисоких масивів, розташування потужних гірських систем на околицях країни і невисокі перевали роблять територію Франції зручною для розвитку внутрішніх і зовнішніх шляхів сполучення. На її землях з глибокої давнини йшли найважливіші торгові шляхи з Центральної Європи на Піренейський півострів і до Середземного моря. Зручні гавані в Бретані, Провансі, на Корсиці, а також в естуаріях великих річок сприяли розвитку мореплавання і торгівлі із заморськими країнами.

Низовини тягнуться безперервною смугою від бельгійського кордону до Піренеїв. Найбільша з них – Північно-Французька, або Паризький басейн, – розташована в тектонічній западині на півночі країни. Вона має блюдцеподібну форму: пласти осадових порід, полого піднімаючись від центру басейну (в районі Парижа) до його околиць, закінчуються крутими обривами – куестами. Віссю району служить долина р. Сени.

Інша велика низовина Франції Гароннская, або Аквітанська, розташована в тектонічному прогині на південно-заході країни між Центральним Французьким масивом і Піренеями. Поверхня низовини прорізана долиною р. Гаронни, де розташовані найбільш родючі землі південно-західної Франції. Південна частина Аквітанії зайнята височинами Арманьяк і Ланмезан, що представляють собою систему гігантських конусів виносу, завданих гірськими потоками з Піренеїв. Найбільш рівнинний характер має західна частина низовини Ланди. Ця область складена пісками, що лежать на водонепроникних породах, і тому перш була сильно заболочена. Тепер вона дренирована і засаджена сосною. Ланди відокремлені від моря смугою піщаних дюн завширшки 4-6 км і висотою до 90 м. Морський берег прямолінійний, позбавлений бухт, зручних для прийому великих суден. Але тут кращі піщані пляжі країни. З осадовими породами Аквітанська низовини пов’язані найбільші у Франції родовища нафти (Парантис-ан-Борн) і газу (Лак).

Аквітанський басейн на південно-сході з’єднується з іншого низовиною, лежить уже на березі Середземного моря, – рівниною Лангедока. Прибережна зона рясніє тут лагунами і піщаними пересипами, озерами і болотами. Довгий час це узбережжя було пустельним. Тут не вистачало прісної води, лютувала малярія. Але в 60-х роках тут почали осушувати болота, будувати дороги, канали, водопроводи, великі туристські комплекси, що пожвавило місцеву економіку.

На сході Франції немає великих низинних територій. Центральний Французький масив відокремлює від Альп і Юри вузька низовина Рони-Сони, а між Вогезамі і Шварцвальдом простяглася Верхньо-Рейнська низовина, велика частина якої належить ФРН. Обидві вони представляють собою грабени, заповнені пухкими відкладеннями. За площею вони невеликі, але мають важливе значення для сільського господарства та в транспортному відношенні. Крім того, в Ельзасі знаходяться великі запаси калійних солей.

У центрі, на північно-заході і північному сході Франції розташовані стародавні герцинские масиви, що утворилися понад 200 млн. років тому. Самий великий з них – Центральний Французький масив, який займає приблизно 1/6 площі країни. Геологічно це сама древня область Франції, складена в основному кристалічними породами. Його піднесений до 1700 м південно-східний край – гори Севен – круто обривається до долини Рони і рівнині Лангедока.

Хвиляста поверхня Центрального масиву несе яскраві сліди колишньої вулканічної діяльності, яка з особливою силою проявилася в його центральній частині – Оверні. Тут численні гігантські конуси згаслих вулканів, кратери, перетворилися нерідко в озера, великі лавові поля. Про колишню вулканизме нагадують мінеральні джерела – Віші, Мон-Дор, Ла-Бурбуль і ін. Згаслі вулкани Сансі (1886 м) і Канталь (1858 м) – вищі точки всього Центрального масиву. Вулканічні області відрізняються родючістю ґрунтів, що розвилися на вивержених породах. Південна частина Центрального масиву складена потужними товщами вапняків, які утворюють плато Кос. Це область з карстовими формами рельєфу – западинами і провалами, печерами і глибоко врізаними руслами річок.

На північному сході Франції піднімаються герцинские масиви Вогези і Арденни. Вогези, що відокремлюють Верхньо-Рейнську низовина від Лотарінгського плато, являють собою меридіонально тягнеться кристалічну брилу з пологим західним і крутими східними схилами. Вершини цих гір сягають понад 1400 м. Арденни знаходяться в основному на території Бельгії, у Франції заходять лише їх невисокі передгір’я. Північно-західну частину Франції займає сильно зруйнований стародавній Арморіканскій масив. Його поверхня має характер горбистих рівнин, і висоти лише в декількох точках перевищують 300 м.

З давніми геологічними структурами пов’язані багато корисні копалини. Поклади кам’яного вугілля знаходяться в передгірних і міжгірних западинах герцинских гір на півночі Франції, в Лотарингії і в Центральному масиві. Загальні запаси кам’яного вугілля в країні невеликі: вони оцінюються в 2-3 млрд. т, причому переважають вугілля невисокої якості, мало коксівного вугілля і антрацитів. В Центральному масиві та в інших герцинских височинах виявлені найбільші в зарубіжній Європі запаси уранової руди; тут же в невеликій кількості видобуваються сурма, золото та інші кольорові метали.

На схід від р. Рони громадяться хребти Альп, на південно-заході, на кордоні з Іспанією, підноситься стіна Піренеїв.

Альпи – найвищі гори Зарубіжної Європи: їх середня висота – 3,5–4 тис. м. Особливо грандіозні північні хребти гір – Савойські Альпи, увінчані сліпуче виблискуючими на сонці білими шапками снігів і льодовиків. На кордоні з Італією знаходиться найвища точка Західної Європи – гора Монблан, висота якої досягає 4807 м. З Монблану спускаються потужні льодовики площею 2 тис. кв. км.

Західна частина Французьких Альп (Предальпы) складена осадовими породами, головним чином вапняками, східна, більш висока – кристалічними породами. Багатовікова діяльність льоду, снігу і талих вод призвела до сильній розчленованості Альп. Грандіозні хребти і гірські масиви розділені глибокими і широкими долинами зі стрімкими схилами.

В Предальпах широко поширений карст; на північ від Гренобля в горі Кроль знаходиться одна з найбільших карстових печер у світі з глибинами до 658 м. Через відносно невисокі перевали (1800– 2100 м) прокладені залізниці і шосейні дороги, що ведуть в Італію і Швейцарію. Під Монбланом і Мон-Сені прокладені тунелі довжиною понад 10 км кожна.

В Альпах багато мальовничих озер, серед яких найбільше – Женевське. Північніше р. Рони і Женевського озера на кордоні зі Швейцарією височать гори Юри (до 1718 м висоти), за своєю будовою і зовнішнім виглядом близькі до Предальпам.

Піренеї (Франції належать лише їх північні схили) значно нижче Альп: їх середня висота трохи більше 2500 м. Але вони менш доступні через слабку розчленованості головного хребта, складеного твердими кристалічними породами. У центральній частині гір є тільки один перевал нижче 2000 м. В далекому минулому Піренеї були покриті льодовиками, про що говорять численні цирки, кари й інші льодовикові форми рельєфу.

Особливо величний величезний льодовиковий цирк Гаварни з майже прямовисними стінами заввишки 400-500 м, звідки ревуть водоспади, народжують р. З. В наш час в Піренеях льодовиків майже не залишилося.

КЛІМАТ

 Франція  лежить у помірних широтах і є єдиною європейською країною, яка лежить у чотирьох кліматичних зонах: атлантична (на заході), континентальна (в центрі і на сході), альпійська і середземноморська (на півдні).

Клімат Франції сприятливий для життя населення. Кліматичні умови досить різноманітні. Для Нормандії і Бретаніхарактерним є морський клімат, що поширює свій вплив на всю західну частину країни. Особливо м'яким і вологим кліматом відрізняється Бретань, для якої характерна мала різниця між літніми та зимовими температурами, а також похмурі дні з сильними вітрами. Взимку тут тепло (середня температура січня +7 ° С), але літо прохолодне, похмуре (у липні +17 ° С). У східних районах країни домінує континентальний клімат: тут річна амплітуда середньомісячних температур досягає 20 ° С.

Рівнини на південному узбережжі мають приємний середземноморський клімат: морози тут вкрай рідкісні, проливні дощі навесні і восени хоч і сильні, але короткочасні, а влітку дощів практично не буває. Південь Франції - регіон, де близько 100 днів у році дує «Містраль» - холодний сухий вітер з долини Рони. І справді райський клімат Французької Рив'єри^[1].

Кліматичні дані за деякими містами

Середня температура січня в Парижі від + 1 ° до + 6 ° С, середня температура липня від +15 ° до +25 ° С.

У Марселі на середземноморському узбережжі від +2 ° С до +10 ° С у січні та від +17 ° до +29 ° С в липні.

У Ніцці середня температура липня +23 ° С, січня +8 ° С.

 У горах - Альпах, Піренеях, Центральному масиві - відзначаються низькі зимові температури, сильні вітри, велика кількість опадів, тривалий сніговий покрив. Середньорічна кількість опадів на більшій частині країни становить 600-1000 мм, при цьому опади розподіляються на території країни, за винятком узбережжя Середземного моря, відносно рівномірно.