У V ст. до н. е. на теренах сучасної Франції мешкали народи, яких греки називали кельтами, а римляни галлами. Тому й була країна відома під назвою Кельтська Галлія. З ІІ ст.. до н. е. її намагалися підкорити римляни, й під час Галльських походів (58-51 рр. до н. е.) це вдалося Юлію Цезарю. Він заснував фортецю поруч із головним поселенням галльського племені паризіїв Лютецією, яке згодом одержало назву Париж. Влада Риму протрималася майже до кінця V ст.. до н. е., аж поки країну відвоював проводир франків Хлодвіг. Саме він заснував у 481 р. королівство франків, поклавши початок династії Меровінгів.
З ім’ям Хлодвіга легенда пов’язує зображення лілей у гербі Франції. Нібито, повертаючись додому після одного з успішних походів, його солдати прикрасили щити та шоломи білими лілеями. З того часу на гербі Франції з’явилися три стилізовані зображення цієї квітки.
Нащадки Хлодвіга поділили державу на три королівства, між якими точилися безперервні сварки. Наприкінці VІІ ст. династію Меровінгів змінали Каролінги, найвидатнішим з яких був Карл Великий (742-814), що з 768 р. прийняв титул імператора і створив єдину державу франків. Але існувала вона не довго – у середині ІX ст.. лише частина її зберегла назву Франція, та й ту Каролінги змушені були віддати Гуго Капету, графу Паризькому. Майже до середини XІІІ ст.. країна залишалася роздробленою на удільні князівства. Ще більше її становище погіршилося через так звану Столітню війну, що точилася між англією і Францією протягом 1337-1453 років.
На початку XVІ ст.. Франція опинилася у вирі громадянських війн, які з часом набули релігійного характеру. Протистояння католиків і протестантів (або гугенотів) особливо загострилося у так звану Варфоломіївську ніч – з 23 на 24 серпня 1572 року, коли натовп релігійних фанатиків знищив тисячі іновірців. Врятуватися від нього можна було лише зреченням від протестантизму. Саме так і вчинив король Наварри Генріх ІV. Це не тільки врятувало йому життя, а й принесло французьку корону – він став першим правителем з династії Бурбонів. До речі, французи й досі шанують його, який на їхню думку, врятував Францію від розрухи і розпаду, об’єднавши її в велику могутню державу. У цей період відбулося зародження нових, капіталістичних відносин, то був час значного розвитку культури, і він увійшов в історію як епоха Відродження.
Найбільшого розквіту королівська влада в країні досягла за часів правління Людовіка XІV (1643-1715), якого називали «королем-сонцем». Це був період політичного і культурного панування Франції у Європі. Саме тоді французька мова стала міжнародною мовою світського товариства і дипломатії. Країна була головним осередком культури класицизму. Значними були здобутки французьких вчених.
Але з бурхливим розвитком суспільства все більше загострювався конфлікт в країні між новими прогресивними силами і монархією, наслідком якого стала революція 1789-1794 років. Вона почалася 14 липня 1789 року взяттям Бастилії – паризької тюрми. З 1880 року цей день відзначається як державне свято. У вересні 1791 року була прийнята перша в історії країни конституція, а 22 вересня 1792 року національний Конвент оголосив Францію республікою.
Велика французька революція стала першою в історії людства буржуазною революцією, яка закінчилася повною перемогою буржуазії.
9 листопада 1799 року «генерал від революції» Наполеон Бонапарт здійснив державний переворот, а в 1804 р проголосив себе імператором Наполеоном І. з того часу почалася доба наполеонівських війн. Воєнний успіх супроводжував французьку армію до 1812 року. Першою його невдачею стала російська кампанія. Після неї у Європі утворилася анти французька коаліція, до складу якої увійшло шість держав. У жовтні 1813 року у вирішальній битві під Лейпцігом, яку називають «битвою народів», війська Наполеона були остаточно розгромлені. Імператор був змушений зректися престолу. Його спроба у 1815 році повернути собі владу закінчилася поразкою – він програв битву під Ватерлоо, після чого решту життя провів у засланні на острові Святої Єлени. Між тим у Франції знову запанувала монархія Бурбонів. Та після чергового перевороту у 1851 році владу захопив племінник Наполеона – Луї, який став імператором Наполеоном ІІІ. Роки другої імперії (1852-1870) позначилися швидкими темпами промислового виробництва, бурхливим розвитком науки і техніки.
XІX ст.. в історії Франції було ознаменоване багатьма важливими подіями: французько-пруською війною і новою революцією 1870 року, внаслідок якої була проголошена Третя республіка. Напередодні Першої світової війни країна стала однією з могутніх колоніальних держав.
Під час Другої світової війни Франція була окупована фашистами, але не здалася ворогові:в країні діяв рух Опору, який очолював генерал Шарль де Голль. Під його проводом та підтримки союзників бійці Опору в 1944 р. звільнили французькі землі від окупантів. У 1946 році в країні був сформований новий уряд (Четверта республіка), а в 1958 р. прийнята конституція П’ятої республіки, першим президентом якої став де Голль. Того ж року франція увійшла до Європейського економічного співтовариства. Завдяки деголлівській політиці «величі Франції» в державі почалася стабілізація, поліпшилося економічне становище, посилилася її роль на світовій арені. Країна є засновником курсу європейської інтеграції,визначеного де Голлем у гаслі: «Європа – від Атлантики до Уралу», який залишається незмінним і зараз.
НАПОЛЕОН БОНАПАРТ
КОРОЛЬ ЛЮДОВИК xvІ
Немає коментарів:
Дописати коментар